Була в дорозі я - звичайная подія:
Вокзал, автобус, напрямок, маршрут.
Людей багато скрізь, у кожного є мрія,
Цікаво, про що думає всяк тут?
Люблю, нераз, довкола наблюдати
За гомоном веселим дітлахів.
Тут можна погляд радості й журби спіймати,
Обійми друзів, лютість ворогів.
У когось у очах іскринка щастя,
До когось смуток й розпач надійшов,
По комусь видно - пережив ненастя,
А хтось щасливий весело пішов.
Хтось безтурботний, хтось мов щось шукає,
Байдужість в кОмусь, в комусь доброта.
Що в серці в них, хто в ньому проживає,
Чи місце там знайшлося для Христа?
Й сьогодні я вдивлялася в обличчя,
"Скажи, Христос, щось для мого життя".
Тихенько вітер повівав на віття
Поотдаль рослого міцного деревця.
І ось у раз, о що це перед мною? -
Я звиклась тут до мирного життя,
А хтось давно зустрівшись із війною,
Кидав рідню, своїх і дім отця.
Платформа, людно...два брати обнявшись
З словом останнім направлялись в путь,
Не плакали, та як вони прощались!..
Чи ще побачаться - не в силі це збагнуть.
Обійми міцні, братнії обійми,
О, скільки в них і горя й теплоти...
Не будьмо збайдужнілими, не стіймо,
Несім до Бога за мир молитви!
Вони стояли, мало говорили,
В невідані курили цигарки.
Ще бачились та вже вони тужили,
Бо мить іще й розійдуться шляхи.
Час надійшов, автобус вирушає,
Слова останні линуть із груді,
Бо ось розлука, брат брата кидає,
Так важко-важко в кожного в душі.
І проводир до іншого промовив, -
О, скільки болі і любві в словах!
Він владно так до братика промовив,
А очі потуманіли в сльозах.
"Усе, братан, давай, пора, автобус,
Одне прошу тримайся там, живи.
Ти ради нас, о виживи, мій брате,
Одне лише, одне прошу - прийди."
Міцні обійми, чоловічі руки,
Обоє сильні, двоє молоді,
А всерці їх уже багато муки,
Коли це знов побачаться вони?
Не будь, читаче, ти собі байдужим,
До сліз чужих, до чиєїсь біди,
Будь милосердним, співчутливим мужем,
Молися Богу, мимо не іди.
Бо ми не знаємо що впереді чекає
Та вірим, прагнем світлої мети,
Проси Христа, Він війни припиняє,
Скажи як є, іди до Нього, йди.
Обоє ми, всі станьмо на коліна,
Несім благання наші до Христа.
Покаймося, тоді настане зміна,
Хай чують нас, хай чують небеса.
Хай Милосердний Бог нам допоможе,
Нехай невинная не ллється кров.
Просім Його, Живий Він, Він поможе -
В серцях людей воскресне хай любов.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Письмо в Москву. - Изя Шмуль Нравится это кому-то или не нравится,но нам в Америке жить очень хорошо. Я перечислю только Факты условий нашей жизни здесь: 1. Мы живём в маленьком,экологически чистом,очень зелёном городке. Никакой преступности здесь почти не бывает. Народ вежливый,доброжелательный и
улыбчивый. Никому не интересно знать кто какой национальности. Национальность одна у всех-Американцы. Мы считаемся людьми с низким уровнем жизни. Для таких людей в нашем городке множество гуманитарных точек и церквей выдающих помощь. Живём мы в субсидированном доме для низкобюджетных граждан в стометровой квартире из трёх комнат и балкона большущего вдвоём с женой. Государство нам платит пособие по старости (именно пособие, а не пенсию) для низкобюджетных граждан. Пенсию мы в Америке не заработали. Получаем мы вместе с женой –1160-долларов. За квартиру со всеми коммунальными услугами (свет, отопление, злектро –снабжение с двумя кондиционерами, холодильником и др. Эл.приборами) мы платим 310-долл.30-долл. – За телефон вместе с междугородкой, 40-долл. за 8-программ русского телевидения. Хлеб,макаронные изделия, рис, овощи и фрукты, фарш, колбасу и всякая санитария через гуманитарную помощь(наполовину) В поместную церковь в виде добровольной десятины и
приношения 140-долл. Итого у нас остаётся – 640долл. На безбедную жизнь. Вся медицина и все лекарства бесплатно. А в России мы отработали более сорока лет каждый. Можно считать Америку
настоящим домом?!
