Дорогие читатели! Хочу поделиться с Вами самым дорогим и сокровенным. Наверно многие из Вас знают, какое это счастье иметь долгожданного малыша! Но наверно, также есть и те, кто уже потерял надежду на это счастье...
Я много лет тщетно пыталась забеременнеть! Пережила много слез и страданий. Я взывала к Господу с криками о помощи!!! Шло время, врачи разводили руками, надежда в серце тлела, но не угасала,вера в молитвах укреплялась и давала силы жить обычной христианской жизнью. Силы были на исходе, но Господь подкреплял, давая слово через пророков. Господь говорил, что исцеление в руке Его. А при этом, врачи разводили руками и говорили: "Только Бог тебе поможет".
И вот однажды, чаша молитвы наполнилась и милость Божия коснулась и нашего дома!!!! Сердце ликовало и пело! Были не легкие 9 месяцев, но Бог во всем давал силы. Мне казалось , что у меня были самые легкие роды, так как я очень сильно ждала встречи со своим сыном! Слава Господу! Теперь я - мама. счастливая мама!
Я хочу, чтобы мой рассказ укрепил тех, кто уже потерял всякую надежду стать мамой. Верьте. Господь не оставит и Вас! Мои Вера и Надежда помогли родиться самой большой Любви! Пусть Вера и Надежда не оставят и Вас!
Прочитано 5444 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
